Затримка психічного розвитку

ЗПР

Затримка психічного розвитку у дітей (захворювання часто позначається як ЗПР) — повільний темп вдосконалення деяких психічних функцій: мислення, емоційно-вольової сфери, уваги, пам’яті, який відстає від загальноприйнятих норм для конкретного віку.

Захворювання діагностується у дошкільному або молодшому шкільному періоді. Найчастіше виявляється на попередньому тестуванні перед вступом у школу. Виражається в обмеженості уявлень, браку знань, нездатності до інтелектуальної діяльності, переважанні ігрових, чисто дитячих інтересів, незрілості мислення. У кожному індивідуальному випадку причини захворювання бувають різними.

У медицині визначаються різні причини затримки психічного розвитку у дітей:

1. Біологічні

• патології вагітності: важкий токсикоз, інтоксикація, інфекції, травми;
• недоношеність;
• внутрішньоутробна гіпоксія плоду;
• асфіксія при пологах;
• інфекційні, токсичні, травматичні захворювання в ранньому віці;
• генетична схильність;
• травми при пологах;
• відставання від однолітків у фізичному розвитку;
• соматичні захворювання (порушення в роботі різних органів);
• ураження окремих ділянок центральної нервової системи.

2. Соціальні

• обмеження життєдіяльності протягом тривалого часу;
• психічні травми;
• несприятливі умови життя;
• педагогічна занедбаність.

В залежності від факторів, які призвели в підсумку до затримки психічного розвитку, виділяють декілька видів захворювання, на підставі чого складено ряд класифікацій.

Види затримки психічного розвитку

У медицині є кілька класифікацій (вітчизняних і зарубіжних) затримки психічного розвитку у дітей. Найвідоміші — М. С. Певзнер і Т. А. Власової, К. С. Лебединської, П. П. Ковальова. Найчастіше в сучасній вітчизняній психології користуються класифікацією К. С. Лебединської.

• Конституціональна ЗПР визначається спадковістю.
• Соматогенная ЗПР набувається в результаті перенесеного захворювання, яке вплинуло на мозкові функції дитини: алергія, хронічні інфекції, дистрофія, дизентерія, стійка астенія та ін.
• Психогенна ЗПР визначається соціально-психологічним фактором: такі діти виховуються в несприятливих умовах: одноманітна середовище, обмежене коло спілкування, брак материнської любові, бідність емоційних відносин, обділення.
• Церебрально-органічна ЗПР спостерігається в разі серйозних, патологічних відхилень у розвитку мозку і визначається найчастіше ускладненнями в період вагітності (токсикоз, вірусні захворювання, асфіксія, алкоголізм або наркоманія батьків, інфекції, пологові травми тощо).

Кожен з видів по даній класифікації відрізняється не тільки причинами захворювання, але і симптоматикою і курсом лікування.

До ЗПР конституціонального походження відносять:

Інфантильність психіки  часто поєднується з інфантильним типом статури людини, що вирізняється дитячою пластичністю міміки й моторики. Емоційна сфера таких дітей ніби перебуває на більш ранньому щаблі розвитку, відповідаючи психічному складу дитини молодшого віку : яскравість, жвавість емоцій, переживання емоційних реакцій у поводженні, у прояві ігрових інтересів, недостатній самостійності.  Ці діти невтомні в грі, у якій проявляють чимало творчості й вигадки, але водночас швидко пересичуються інтелектуальною діяльнісю. Школа для них є продовженням гри, вони приносять із собою  іграшки, залізаючи з ними під парту. Психологи радять батькам таких дітей не віддавати їх рано до школи, дати їм можливість «догратися». Слід пам’ятати, що незрілість емоційної сфери ускладнює соціальну адаптацію.

ЗПР соматогенного походження з явищами стійкої соматичної астенії і соматичною інфантилізацією. Дана форма виникає внаслідок тривалої соматичної недостатності різного генезу (хронічні інфекції, алергійні стани, уроджені і придбані пороки внутрішніх органів і ін.). При виникненні ЗПР у цієї групи дітей велика роль належить стійкої астенії, що знижує не тільки загальний, але і психічний тонус. Велике значення мають соціальні фактори, що призводять до появи різних невротичних нашарувань (непевність, боязкість, примхливість, відчуття фізичної неповноцінності). Погіршує стан дитини режим обмежень і заборон, у якому він постійно знаходиться.

ЗПР психогенного походження зв'язана з несприятливими умовами виховання: 1) асоціальна родина, 2) виховання за типом гіперопіки або гіпоопіки. Несприятливі соціальні умови, що травмують психіку дитини, сприяють виникненню стійких відхилень у його нервово-психічній сфері. Цю форму ЗПР треба вміти відрізняти від педагогічної занедбаності, що виявляється, насамперед в обмежених знаннях і уміннях дитини внаслідок недоліку інтелектуальної інформації. Дана форма ЗПР спостерігається при аномальному розвитку особистості за типом психічної нестійкості, обумовлена явищами гіпоопіки і гіперопіки. У дитини в умовах бездоглядності (гіпоопіки) не формується довільна поведінка, не стимулюється розвиток пізнавальної активності, не формуються пізнавальні інтереси.

Патологічна незрілість емоційно-вольової сфери сполучиться з недостатнім рівнем знань і бідністю уявлень. Розвиток дитини в умовах гіперопіки (надмірної, зайвої опіки) веде до виникнення в нього таких негативних рис особистості, як відсутність або недостатність самостійності, ініціативності, відповідальності.  Діти з такою формою ЗПР не здатні до вольового зусилля, у них відсутня довільна форма поведінки. Усі ці якості призводять до того, що дитина виявляється непристосованою до життя.

Патологічний розвиток особистості за невротичним типом спостерігається в дітей, що виховуються в умовах, де панують брутальність, деспотичність, жорстокість, агресивність. Дана форма ЗПР часто зустрічається в дітей, позбавлених родини. У них відзначається емоційна незрілість, мала активність. Психічна нестійкість поєднується з затримкою формування пізнавальної діяльності.

ЗПР церебрально-органічного генезу (мінімальна мозкова дисфункція -  що виникають у результаті ураження мозку) займає основне місце в поліморфній групі затримки психічного розвитку. Діти з даною формою ЗПР характеризуються стійкістю і виразністю порушень в емоційно-вольовій сфері і пізнавальній діяльності. Функціональні розлади ЦНС накладають відбиток на психологічну структуру цієї форми ЗПР.

Залежно від особливостей прояву затримки психічного розвитку будується корекційна робота.

Увага. Усім дітям із ЗПР властиве зниження уваги. Слід відзначити, що зниження стійкості уваги може мати різний характер: максимальне напруження уваги на  початку виконання завдання  й подальше її зниження; настання зосередження уваги після певного періоду роботи; періодичні зміни напруження уваги та її спаду впродовж всього часу роботи.

Пам’ять. Особливо страждають ті її види, які вимагають участі розумових процесів (запам’ятовування). Знижені й найбільш елементарні види пам’яті. Механічна пам’ять цих дітей характеризується зниженою продуктивністю перших спроб запам’ятовування. Утім , час необхідний для повного заучування. близький до норми. Хоча такі діти й зазнають труднощів на початковому етапі  запам’ятовування слів, у більшості випадків вони успішно справляються із завданням (розумово відсталі   діти  впоратися з цим не в змозі)

Мислення. Діти з ЗПР демонструють високий порівнянно з розумово відсталими дітьми рівень розумової діяльності, особливо під час розв’язання наочно-дієвих  і наочно-образних завдань. Доволі високі показники спостерігаються під час виконання  завдань за наочним зразком. Особливості розумової діяльності найбільш яскраво виявляються в  словесно-логічному мисленні: відсутність готовності до рішення, недостатня виразність орієнтовного етапу в їхньому розв’язанні, невміння контролювати себе в процесі виконання завданння, низький рівень розвитку  головних розумових операцій.

Симптоми ЗПР

З упевненістю поставити діагноз ЗПР можна тільки на порозі школи, коли виникають явні труднощі при підготовці до навчального процесу. Однак при уважному спостереженні за дитиною симптоми хвороби можна помітити раніше. До них можуть належати:

• відставання умінь і здібностей від однолітків: дитина не може здійснювати прості дії, характерні для його віку (обувание, одягання, навичок особистої гігієни, самостійна їжа);
• відлюдкуватість і надмірна замкнутість: якщо він цурається інших дітей і не бере участі у загальних іграх, це повинно насторожити дорослих;
• нерішучість;
• агресивність;
• тривожність;
• в період дитинства такі діти пізніше починають тримати голівку, робити перші кроки, говорити.

При затримці психічного розвитку у дітей однаково можливі прояви розумової відсталості та ознаки порушення в дуже важливої для дитини емоційно-вольовій сфері. Нерідко зустрічається їх комбінація. Бувають випадки, коли дитина з ЗПР практично не відрізняється від однолітків, але найчастіше відсталість є досить помітною. Остаточний діагноз ставиться дитячим неврологом при цілеспрямованому або профілактичному огляді.

Відмінності від розумової відсталості

Якщо до закінчення молодшого (4 клас) шкільного віку ознаки ЗПР залишаються, лікарі починають говорити або про розумової відсталості (УО), або про конституціональному інфантилізмі. Ці захворювання відрізняються:

• при УО психічний та інтелектуальний недорозвиток має незворотний характер, при ЗПР все поправно при належному підході;
• діти з ЗПР відрізняються від розумово відсталих здатністю використовувати допомогу, яка їм надається, самостійно переносити її на нові завдання;
• дитина з ЗПР намагається зрозуміти прочитане, тоді як при УО таке бажання відсутня.

При постановці діагнозу не потрібно опускати руки. Сучасна психологія і педагогіка можуть запропонувати комплексну допомогу таким дітям та їх батькам.

Основи корекційної роботи при затримці психічного розвитку

Поліпшення корекційної допомоги дітям із за­тримкою психічного розвитку потребує системи заходів.

Сьогодні відомо, що такі діти є майже в усіх групах дитячих дошкільних закладів,  майже в кожному класі початкової школи. Проте для точнішого уяв­лення маштабів відповідної корекційної допомоги цій категорії дітей необхідне здійснення їх моніто­рингу серед дошкільників та молодших школярів.

Практика широкого впровадження корекцій­ної допомоги дітям із затримкою психічного роз­витку потребує системи їх активного виявлення. Вона може бути забезпечена узгодженою співпра­цею дошкільної та шкільної психологічної служб з психолого-медико-педагогічними консультація­ми.

  У методиці навчання дітей спочатку багато місця займають ігрові форми, подібні до тих, що використовуються в роботі з дошкільниками, з метою поступового підведення дітей до оволодіння навчальною діяльністю та роллю учня. Таким чином протягом  початкового навчання діти засвоюють повний обсяг програми початкової масової школи. Ті з них, хто позбувся ознак затримки психічного розвитку (добре засвоїли навчальний матеріал і набули нормальної працездатності), переводяться рішенням педагогічної ради до основної масової школи. Решта ж дітей, які й надалі мають певні труднощі у навчанні, продовжують навчатися в спеціальній  школі.

Інтегроване навчання дітей із затримкою психічного розвитку.

 Діти, яким психолого-медико-педагогічною консультацією встановлено діагноз затримки психічного розвитку та визначено зміст корекційного навчання, можуть відвідувати масову школу на загальних засадах, отримуючи право на додаткові години корекційних занять з педагогом в тиждень. Така форма, як домашнє навчання виправдана і дозволяється тільки у тих випадках, коли дитина через хворобливі розлади поведінки є небезпечною для колективу чи через важку хворобу фізично неспроможна відвідувати школу. Відвідування ПМПК є добровільною справою, проте уникнення її може призвести до ускладнення навчальної ситуації в подальшому. Ми вже зазначали, що чим пізніше виявлені навчальні труднощі у дитини, тим складнішим буде процес щодо їхньої компенсації. Як уже наголошувалося, затримка психічного розвитку за сприятливих умов навчання і виховання дитини великою мірою піддається корекції і компенсації. Було б необачно, якби в молодшому шкільному віці можливості розвитку дитини були втрачені через неадекватні потребам дитини умови навчання. Зрозуміло, що оптимальними умовами для початку навчання дитини із затримкою психічного розвитку є спеціальний клас інтенсивної педагогічної корекції при масовій загальноосвітній школі. Проте сьогодні таких класів дуже мало, і дитина дуже часто змушена навчатися у масовому класі. За цих умов успішність її навчання великою мірою залежатиме від єдності зусиль усіх зацікавлених сторін.  

Аутизм у дітей: симптоми, ознаки, причини

Аутизм у дітей: симптоми, ознаки, 

причини

Аутизм — це досить поширений на сьогоднішній день діагноз. Дітей з цим захворюванням часто називають «діти дощу». Аутисти відірвані від реальності і складається враження, що вони живуть в якійсь іншому світі. Незважаючи на те, що аутизм сам по собі відноситься до психічних захворювань, він далеко не завжди негативно впливає на інтелект маляти, і серед аутистів часом зустрічаються особливо обдаровані в розумовому розвитку діти. У чому ж криються причини виникнення аутизму у дітей, і чим це захворювання проявляється?

Причини аутизму

Психічний розлад під назвою «аутизм» у більшості випадків проявляється у віці до 3 років. Причини раннього дитячого аутизму найчастіше ховаються в генетичних особливостях. Вирішальним чинником у виникненні захворювання зазвичай є спадковість. Якщо в родині хтось мав такий діагноз, існує 5-10 % ризику, що новонароджена дитина також буде хвора аутизмом. Причина аутизму у дітей — це певний збій у генах, що відповідають за синаптичні зв’язку головного мозку.

Також причиною розвитку аутизму у дитини можуть стати і зовнішні фактори, наприклад, ускладнення під час вагітності і важкі захворювання, перенесені жінкою в цей період.

Раніше існувала ще одна теорія, яка пояснює аутизм, причиною виникнення якого вважалося проведення вакцинації дітей, проте на сьогоднішній день вона визнана помилковою.

Більш схильні до такого захворювання, як аутизм, діти чоловічої статі — серед дівчаток відсоток аутистів порівняно високий.

Аутизм: симптоми

Аутизм — це одне з захворювань, має величезну кількість різноманітних проявів. Діагностувати аутизм у дітей, симптоми якого проявилися в дитячому віці, зазвичай досить важко, тому найчастіше батьки звертаються за допомогою до фахівця не в перші тижні після народження малюка, а ближче до закінчення першого року його життя. Симптоми аутизму у новонароджених не кидаються в очі, однак батькам варто звернути увагу на наступні особливості поведінки дитини:

• • відсутність жестикуляції або незвичайні жести
• • погана реакція малюка або її повна відсутність на спроби комунікації з них оточуючих
• • запізніле гуління

У 2-3 року дитячий аутизм в симптомах виражається наступним чином:

• • у малюка дуже убогий словниковий запас
• • дитина дуже мало говорить
• • у своїй промові дитина використовує мало приголосних звуків
• • малюкові важко грати в ігри на розвиток фантазії
• • дитина ніби живе у своєму особливому світі

Зазвичай аутизм, ознаки якого з’явилися у дитини в перші роки життя, зберігається і в дорослому віці, проте симптоматика може бути дещо пом’якшено, якщо протягом життя проводилося лікування захворювання. Дитячий аутизм, ознаки якого можуть зовсім не виявлятися у перші роки життя, може дати про себе знати в шкільному віці.

Для того, щоб діагностувати аутизм, спеціаліста зазвичай недостатньо лише одного з можливих симптомів, тому для точного виявлення захворювання використовується певна сукупність ознак. У дітей-аутистів ознаки в сукупності проявляються наступним чином:

• • Порушення взаємного спілкування між дитиною і оточуючими його людьми
• • Недолік соціальної взаємодії, який відчувається дитиною
• • Діти-аутисти відрізняються стереотипностью поведінки і мають дуже обмежені інтереси.

До рідкісним ознаками аутизму у дітей відноситься також вибірковість в їжі, яку деколи виявляють малюки, однак сам по собі такий симптом не може говорити про наявність захворювання. Діти-аутисти зазвичай замкнуті і відсторонені від навколишнього їх світу, а також воліють приховувати свої емоції. Вони інтроверти, а не екстраверти. Їм незрозумілі почуття інших людей, та особливості взаємин між ними.

Дитячий аутизм, причини якого завжди однакові, тим не менш може проявлятися по-різному. Деякі діти, які мають такий діагноз, незважаючи на відсутність соціальної комунікації з однолітками, мають високий рівень інтелекту і феноменальну пам’ять. Дивно, що деякі діти-аутисти виявляються взагалі не здатними до будь-якого навчання, а деякі ж, навпаки, відрізняються високою кмітливістю і отримують в школі відмінні оцінки, і відсутність спілкування з однолітками їм ніяк при цьому не заважає. Саме серед аутистів найчастіше зустрічаються генії — відсоток особливо обдарованих людей серед осіб з таким діагнозом набагато вище, ніж серед звичайних людей.

Коли батькам слід звернутися до лікаря?

Батьків, які підозрюють у своєї дитини аутизм, повинні насторожити такі ситуації:

• • У півроку малюк не вміє посміхатися і не використовує міміку
• • До 9 місяців дитина не намагається повторити за дорослими вирази їхніх облич
• • У рік дитина не вимовляє звуки, що нагадують слова
• • До півтора років малюк не вміє говорити жодного слова
• • До двох років дитина не має в своєму лексиконі фрази з двох і більше слів

Як проводиться діагностика аутизму фахівцем?

Діагностує таке захворювання, як дитячий аутизм, зазвичай лікар-педіатр на підставі спілкування з дитиною і проходження їм спеціальних тестів. Діти-аутисти на прийомі у лікаря зазвичай уникають зорового контакту, не розмовляють або навпаки повторюють одну і ту ж фразу, і грають лише з частиною іграшки, а не з усієї нею цілком. Також педіатр проводить ряд спеціальних тестів, які допоможуть виключити інші можливі причини відхилень у поведінці дитини, наприклад, пов’язані зі слухом чи зором.

Лікування аутизму

Оскільки в більшості випадків діагностується аутизм лише до віку двох-двох з половиною років, лікування зазвичай починається саме в цьому віці спеціалістом з дитячим неврологічних захворювань. Такий розлад психіки, як аутизм, не може раптово з’явиться у дитини старше 5 років, тому якщо батьки забили тривогу лише в цьому віці — це говорить лише про їхню неуважність по відношенню до свого чада.

На сьогоднішній день не існує універсальної спеціальної методики, яка дозволяє позбутися від проявів цього захворювання, тому лікування планується завжди в індивідуальному порядку, виходячи з особливостей конкретного випадку.

В лікуванні аутизму виділяються три основні корекційні методики:

• • сімейна терапія
• • медико-психологічна терапія
• • корекція основних порушень в поведінці хворого

Часто дітям-аутистам в якості додаткового лікування призначаються спеціальні заняття з лікувальної фізкультури, які допомагають малюкам вчитися керувати своїм тілом і відчувати його. Основне завдання батьків на етапі лікування малюка — це надання йому емоційної підтримки і встановлення особливого контакту з ним.

Також в лікуванні аутизму мають місце спеціальні дієти і прийом деяких лікарських препаратів. Дітям, які в силу своєї хвороби, виявляються схильними до самокатування, лікарі зазвичай призначають седативні препарати.

Заняття з фізіотерапевтами і логопедами в більшості випадків також допомагають поліпшити стан дитини, а робота з психологами коректує поведінку дитини-аутиста, і в більшості випадків діти з таким діагнозом набувають відсутні у них навички, і стають більш підготовленими до життя в соціумі.